Сексуальні потреби людей з інвалідністю такі ж, як і в інших, але долати стигму та отримувати базову інформацію й послуги у сфері сексуального здоровʼя для них набагато складніше. Особи з інвалідністю досі непропорційно недостатньо охоплені сексуальною освітою та ресурсами, як у підлітковому віці, так і в дорослому житті. У цій статті обговорюємо, як зробити інформацію про сексуальне здоровʼя доступнішою для всіх, незалежно від фізичних чи розумових можливостей.
Близько 10% людства живе з певною формою інвалідності, і часто такі люди віддалені від власних сексуальних потреб. Їхню сексуальність та репродуктивне здоровʼя схильні ігнорувати, що ускладнює захист їхніх прав.
«Ейблізм» — це свідома чи несвідома дискримінація людей з інвалідністю. Якщо інвалідність не впливає на ваше життя, ви, ймовірно, не помічаєте, як звичайні речі, що здаються простими, можуть стати нездоланною перепоною для когось іншого. Навіть із благими намірами люди найчастіше не розуміють досвід інших та несвідомо можуть діяти дискримінаційно, ставлячи людей з інвалідністю у гірше становище. Підвищення обізнаності допоможе виправити це.
Як і всі інші, люди з інвалідністю мають сексуальні потреби, бажання та фантазії й прагнуть їх реалізувати, але коли мова заходить про чесні розмови, більшість людей без інвалідності уникають цієї теми. Досі часто вчителі, лікарі й ті, хто може допомогти, ігнорують вагу цих базових людських потреб для людей з інвалідністю. Це посилює стигму та поглиблює нерівність між тими, хто живе з інвалідністю, і тими, хто ні.
Люди з інвалідністю стикаються з додатковими ускладненнями щодо свого сексуального й репродуктивного здоровʼя. Чимало з нас не задумується, але й соціальна, і фізична інфраструктура світу створені для «середньостатистичної» людини та не враховують усе різноманіття досвіду без нагадування.
Сексуальна освіта — це фундаментальне право. Усі підлітки мають отримати шанс знати про свою анатомію, статеве дозрівання та фізичні зміни, сексуальне здоровʼя, контрацепцію, згоду й іншу важливу інформацію. На жаль, людей з інвалідністю часто виключають із таких обговорень. Багатьох з них навчають удома з різних причин; тому відповідальність за сексуальну освіту лягає на батьків. Однак і вони часто уникають розмови про сексуальність зі своїми дітьми незалежно від наявності інвалідності. Декотрі побоюються підліткового віку, коли діти дорослішають та відчувають потребу у стосунках поза сімʼєю. Інші відмежовують дітей від цієї теми через власні уявлення, що сексуальність — це гріх.
Якщо дитина з інвалідністю все ж ходить до школи, їй може бути важко асоціювати інформацію про зміни в тілі, адже різноманіття типів тих тіл майже не показується.
Підлітки, які не мають з ким поділитися своїми змінами чи переживаннями, менш впевнені у своїй сексуальності й більше ризикують стати жертвами сексуального насильства, проблем зі здоровʼям, незапланованої вагітності та інфекцій, що передаються статевим шляхом.
Люди з інвалідністю мають вищий ризик пережити сексуальне та фізичне насильство порівняно з іншими.
Якщо людина не розуміє, що відбувається, шанс покликати на допомогу чи втекти мінімальний. У більшості випадків агресор — це хтось із близьких: родина, доглядальники, медики чи особисті асистенти. Окрім цього, жертви залежні від нападників і часто не мають до кого звернутися, а навіть коли звертаються, влада ігнорує їхні звернення.
Читати більше про відновлення інтимності після насильницьких стосунків.
Багато людей з інвалідністю не можуть дістати необхідну інформацію про репродуктивне та сексуальне здоровʼя через фізичні барʼєри. Недоступна, застаріла чи зламана інфраструктура, особливо у селах, створює нездоланні труднощі для тих, хто має особливі потреби щодо мобільності. Це збільшує ризик нелікованих хвороб і ускладнень, повʼязаних із сексуальним та репродуктивним здоровʼям — як ІПСШ, так і небажаної вагітності.
У деяких закладах медперсонал не має достатньої підготовки для роботи з людьми з інвалідністю, тому їхні потреби можуть ігноруватися чи не сприйматися серйозно. Деякі медпрацівники упереджені стосовно забезпечення сексуального здоровʼя таким пацієнтам: обмежують доступ до послуг чи не підтримують бажання молодої людини завагітніти й стати батьками, адже не вважають це прийнятним для «нестандартного» тіла.
У багатьох суспільствах людей з інвалідністю не сприймають як сексуальних істот. Через це їм складніше знайти партнерів, формувати здорові стосунки й мати задоволення від власної сексуальності. Такі упередження позбавляють права на базові людські свободи та гідність. Стереотипи розділяють людей на групи, ігноруючи реальні нюанси. Ми щодня використовуємо спрощене мислення, але тема людської гідності того не варта.
Часто людей з інвалідністю не залучають до рішень, які напряму впливають на їхнє життя та права. Багато хто й досі вважає їх лише «бенефіціарками» послуг, а не тими, хто може бути активною учасницею пошуку рішень, озвучувати свою позицію чи пропонувати шляхи. Без участі, можливо, найбільш обізнаної сторони, навіть найкращі наміри не стають дієвими змінами.
Ще один поширений стереотип — що люди з інвалідністю не можуть бути гарними батьками. Коли жінки з особливими потребами вирішують народжувати, вони часто стають обʼєктом кпинів і не отримують такої підтримки, як інші. Насправді більшість жінок з інвалідністю — навіть із ментальними порушеннями — можуть прекрасно піклуватися про своїх дітей. Вони іноді потребують адаптованих пристосувань чи допомоги, але здатні створювати родини й виховувати дітей. Але на них значно більший ризик втратити батьківські права. Часто соціальні служби можуть вилучити дитину навіть без підстав — через глибоко вкорінені упередження серед медиків.
Шлях вагітності, пологів і післяпологового періоду складний для будь-якої жінки, а для тієї, що ще стикається з інвалідністю — подвоєно. Поганий доступ до ресурсів і клінік означає також більший ризик ускладнень через відсутність або затримку медичної допомоги.
Сексуальне й репродуктивне здоровʼя людей з інвалідністю досі не отримує належної уваги. Ось декілька пропозицій, як зробити досвід кращим.
Коли 10% нашого населення живе з певною формою інвалідності, і ще більше людей — у тісному контакті, ігнорувати це нерозумно. Важливо розповідати суспільству, що більшість може прожити повноцінне, щасливе життя попри перешкоди, — це руйнує стигму.
Ще один крок — навчання медиків соціальним аспектам життя з інвалідністю, щоб полегшити доступ людей з особливими потребами до інформації та ресурсів.
Інклюзивність означає врахування досвіду всіх. Людей з інвалідністю часто сприймають як тих, хто не може бути адвокаткою власних рішень, і не залучають до прийняття рішень, що стосуються їхнього життя. Ідеально, якщо рішення приймаються тими, чия доля від них залежить, за консультації фахівчинь. Так дії перетворюються на справжні зміни.
Більшість програм репродуктивної й сексуальної освіти створено для «середньостатистичних» молодих людей, тому молоді з особливими потребами складніше ідентифікуватися. Включення людей із різною рухливістю, захворюваннями чи інтелектуальними порушеннями до навчальних програм допоможе їм відчувати себе видимими, а всім — краще зрозуміти сексуальність у різноманітних обставинах.
Представлення важить. Без знань люди бояться й вигадують помилкові уявлення. Варто презентувати ширший вибір тіл і досвіду, щоб ми всі змогли зрозуміти проблеми одне одної та зруйнувати стигму.
Спеціальний транспорт, інклюзивна інфраструктура та відкритість громади формують гідне та рівноправне життя для людей з інвалідністю. Госпіталі, медкліники, громадські місця й комерційні будівлі мають бути обладнані пандусами та ліфтами для осіб із труднощами пересування.
Доступність залежить і від фінансів. Оскільки багато людей з інвалідністю живуть у бідності, потрібно забезпечити особливий транспорт або компенсацію витрат на поїздки, щоб усі мали рівні можливості.
Незалежно від того, чи стосується вас інвалідність, підвищення доступності послуг у громаді покращить життя всім мешканцям. Рівності не буде, поки потреби людей із інвалідністю ігноруються. Зробімо світ кращим для всіх.
Ви можете вести календар циклу з WomanLog. Завантажте WomanLog прямо зараз: