Медично допоміжні репродуктивні технології
Допоміжні репродуктивні технології (ДРТ) — це узагальнюючий термін для низки медичних процедур, що застосовуються для вирішення питань, пов’язаних із репродуктивною функцією людського організму. Не кожна людина може народити дитину природним шляхом. Завдяки ДРТ наука дає цим людям вибір, якого інакше вони б не мали.
З етичної точки зору це складне питання, як і будь-яка можливість штучного задоволення інстинктів: лікування безпліддя значно збільшило кількість багатоплідних вагітностей; стимуляція яєчників може мати серйозні побічні ефекти; дитина, народжена сурогатною матір'ю, може захотіти зустрітися з нею, всупереч бажанню своїх юридичних батьків. Такі фактори вимагають прийняття важких рішень.
Фертильність
За відсутності будь-яких аномалій, гетеросексуальна пара має близько 25% шансів завагітніти протягом одного менструального циклу. 60% пар досягають цієї мети протягом 6 місяців, 80% – протягом одного року, а 90% — за 18 місяців.
Шанси на успіх значною мірою залежать від правильного часу. Ідеальний період для зачаття — це «фертильне вікно», тобто кілька днів, які припадають на період овуляції (приблизно за два тижні до менструації). Яйцеклітина живе у фаллопієвій трубі 12–24 години — мета полягає в тому, щоб сперматозоїд запліднив її саме у цей проміжок. Парам, які намагаються зачати дитину, рекомендується займатися сексом не менш як три рази на тиждень.
Якщо протягом року при відсутності контрацепції та регулярного статевого життя нічого не вдається, варто розглянути ймовірність проблем із фертильністю. Саме в цей момент проводять обстеження та аналізи, аби визначити можливі причини. Водночас лікарі працюють індивідуально, і залежно від ситуації консультацію можна, а іноді й варто, призначати раніше.
Безпліддя стосується і жінок, і чоловіків — серед можливих причин як генетичні фактори, так і певні захворювання чи спосіб життя. Важливо, щоб обидва партнери звернулися до лікаря разом, аби комплексно оцінити ситуацію, обговорити будь-які звички чи умови, що можуть перешкоджати зачаттю, а також історію хвороб та процедури оцінки фертильності.
Для чоловіків оцінка фертильності зазвичай передбачає спермограму (аналіз кількості, рухливості, морфології сперматозоїдів, а також об’єму та pH зразка), а також може включати біохімічний аналіз сперми (що оцінює роботу додаткових статевих органів).
Для жінок оцінка репродуктивної здатності може включати аналізи крові (визначення рівня певних гормонів), гістеросальпінгографію (рентген матки і фаллопієвих труб) або лапароскопію.
І чоловіки, і жінки можуть проходити тестування на хламідіоз (ЗПСШ, що впливає на фертильність), УЗД, гормональні аналізи або каріотипування (перевірка на генетичні фактори).
У деяких випадках перехід до здоровішого способу життя (відмова від паління/алкоголю, корекція харчування, стабілізація ваги) може суттєво покращити фертильність. В інших ситуаціях рішенням може бути хірургічне видалення міом чи спайок в ендометрії, що спотворюють форму матки та ускладнюють зачаття, усунення обструкції сім’явивідної протоки або гормональна терапія для регуляції рівня гормонів.
ДРТ — це не прогулянка в парку: це може бути емоційно важко, займати багато часу та бути дорогим. Майбутнім батькам слід ретельно зважувати свої можливості перед початком серйозних процедур.
Стимуляція яєчників
Жіночі гормони виділяються гіпоталамусом, гіпофізом і яєчниками. Гіпоталамус секретує ГнРГ (гормон, що вивільняє гонадотропіни), гіпофіз — гонадотропіни: лютеїнізуючий гормон (ЛГ) і фолікулостимулюючий гормон (ФСГ), а яєчники виробляють естроген і прогестерон. ГнРГ модулює секрецію гонадотропінів, які регулюють вироблення естрогену і прогестерону; естрогени, у свою чергу, пригнічують секрецію ГнРГ, ЛГ і ФСГ. Відповідно, стимуляція яєчників може впливати на всі три рівні.
Існує два основних види стимуляції яєчників:
- Стимуляція яєчників як самостійна процедура, доречна при порушеннях овуляції.
- Стимуляція яєчників у межах ДРТ (штучна інсемінація або екстракорпоральне запліднення).
У процесі лікування безпліддя, зумовленого овуляторними порушеннями, лікар може призначити антиестроген — кломіфен цитрат. Він зв’язується з естрогеновими рецепторами гіпоталамуса і гіпофіза та перешкоджає їх здатності знижувати рівень ФСГ і ЛГ.
Перевага антиестрогенів у тому, що їх приймають перорально — вони не потребують такого суворого контролю як інші види терапії, а ризик гіперстимуляції нижчий. Саме тому їх рекомендують як першу лінію лікування при ановуляції (відсутність овуляції) або дизовуляції (нерегулярна овуляція) — за умови, що яєчники виробляють естроген, а гіпофіз функціонує.
Утім, антиестрогени мають побічні ефекти: порушення зору, припливи, головний біль, кровомазання між менструаціями. Також спостерігається підвищений ризик многоплідної вагітності, викидню і позаматкової вагітності.
При індукції овуляції перед екстракорпоральним заплідненням або штучною інсемінацією стимуляція яєчників складається з двох фаз: перша спрямована на блокування вироблення ЛГ і ФСГ, що дозволяє повністю контролювати цикл жінки за допомогою агоністів або антагоністів ГнРГ у вигляді ін’єкцій.
Якщо після кількох циклів лікування не дає результату, застосовують потужніші препарати — гонадотропіни, що діють безпосередньо на яєчники для розвитку фолікулів. Жінки з ановуляцією, спричиненою порушенням роботи гіпоталамуса чи гіпофіза, теж лікуються цим методом.
Ці препарати вводяться підшкірно і можуть самостійно вводитись жінкою. Гонадотропіни ефективніші за кломіфен цитрат, але спостерігається більший ризик синдрому гіперстимуляції яєчників і багатоплідної вагітності. Потрібен постійний контроль через УЗД і гормональні аналізи для індивідуального добору дози й моніторингу розвитку фолікулів.
Коли утворюється кілька фолікулів, жінці вводять ін’єкцію хоріонічного гонадотропіну (ХГЛ) – гормону, що викликає овуляцію протягом 32–38 годин.
Гонадотропіни можуть викликати синдром гіперстимуляції яєчників, який проявляється набряклими й болісними яєчниками, а у важких випадках — збільшенням ваги, болем у животі, блюванням та задишкою.
Гонадотропіни також збільшують ймовірність многоплідної вагітності. Хоча більшість багатоплідних пологів проходять успішно, такі вагітності залишаються групою ризику. Редукція багатоплідної вагітності (хірургічне зменшення кількості ембріонів) підвищує шанси на народження здорової дитини. Хоч це може бути вимушеним заходом при ускладненнях, таке рішення слід приймати обдумано й зворушливо.
Внутрішньоматкова інсемінація (ВМІ)
Внутрішньоматкова інсемінація, або штучна інсемінація, — це досить проста процедура, що складається з трьох етапів:
- Зразок сперми очищується від непотрібного слизу та неживих сперматозоїдів, у результаті отримують невеликий, концентрований об'єм здорових сперматозоїдів.
- Майбутня мама відстежує овуляцію за допомогою домашнього тесту або під наглядом лікаря. Це може проходити як у її природному циклі, так і за допомогою стимулюючих препаратів для розвитку яйцеклітин.
- Через один-два дні після овуляції сперма вводиться до матки жінки за допомогою катетера. Після процедури жінка відпочиває на спині кілька хвилин і може повертатися до звичних справ.
ВМІ часто рекомендують при нез’ясованому безплідді або якщо сперма має труднощі з попаданням до яйцеклітини, наприклад, через її якість; наявність слизу чи спайок, або відсутність яйцеклітини у фаллопієвій трубі.
Пари, які самостійно не можуть надати придатну сперму — наприклад, безплідні пари, лесбійки чи самотні жінки, — можуть скористатись донорською спермою. Уся донорська сперма ретельно перевіряється на інфекції та спадкові хвороби. Пари, які не можуть виносити дитину, також можуть скористатись послугами сурогатної матері завдяки цій процедурі.
ВМІ має застосування і при алергії на сперму — зазвичай це проявляється почервонінням, набряком, печінням при контакті зі спермою. Цей рідкісний розлад може траплятися у чоловіків і жінок. Використання презервативів може попередити реакцію, або ж призначається тривала десенсибілізація. Для жінок, які не можуть або не хочуть миритися з цією алергією, ВМІ — гарний варіант, адже під час підготовки зразка білки, що провокують реакцію, видаляються.
Внутрішньоматкова інсемінація загалом є безпечною. Є невеликий ризик інфекції і може спостерігатись кровомазання після процедури, але найчастіше кровотеча незначна. У разі комбінування з гормональною стимуляцією підвищується ризик многоплідної вагітності.
ВМІ зазвичай не показана при легкій ендометріозі, низькій концентрації сперми чи поганій її якості, а також при нез’ясованому безплідді — у цих випадках процедура малоефективна.
Екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ)
Екстракорпоральне запліднення — це запліднення яйцеклітини в лабораторних умовах (in vitro, що буквально означає «у пробірці»). Цей метод зазвичай пропонують парам, які не отримали бажаного результату після більш простих методів ДРТ, або якщо вони вже пробували їх без успіху. ЕКЗ також робить можливою гестаційне сурогатне материнство: яйцеклітину майбутньої матері запліднюють спермою майбутнього батька, а виношує ембріон сурогатна мама.
- Перший етап ЕКЗ — контрольована гіперстимуляція яєчників (COF). Процес розпочинається з придушення природного менструального циклу майбутньої матері, щоб запобігти передчасній овуляції. Жінці вводять щоденні ін’єкції гонадотропінів для стимуляції розвитку кількох яйцеклітин. Розвиток яйцеклітин ретельно відстежують, після чого штучно викликають овуляцію ін'єкцією ХГЛ.
- Другий етап: через 34–36 годин після введення ХГЛ зрілі яйцеклітини збирають, перевіряють і поміщають у спеціальний інкубатор.
- Третій етап: сперматозоїди додають до миски з яйцеклітинами, даючи їм можливість запліднитися та перетворитися на зиготи. Добре розвинену зиготу можуть обрати для вирощування до бластоцисти, яка має більший шанс на імплантацію.
- Четвертий етап: одну або дві найкращих за якістю бластоцисти вибирають і вводять у матку за допомогою м’якого катетера.
Якщо все проходить успішно, ембріон імплантується в стінку матки, що призводить до настання здорової вагітності. Результативність ЕКЗ залежить від таких факторів: вік і стиль життя майбутніх батьків, причина безпліддя, кількість ембріонів, перенесених у фазі запліднення, і число виконаних циклів.
Слід враховувати ризики. Багатоплідна вагітність може виникнути, якщо в матку переносять більше одного ембріона. Вагітність із множинними плодами має підвищений ризик передчасних пологів і низької ваги дитини при народженні.
Використання препарату для стимуляції овуляції (наприклад, ХГЛ) може спричинити синдром гіперстимуляції яєчників, коли яєчники стають набряклими та болючими.
Ризик викидню при настанні вагітності після ЕКЗ становить приблизно 15–25%, що близьке до рівня спонтанних вагітностей.
Під час забору яйцеклітин можуть виникнути ускладнення. Використання аспіраційної голки може спричинити кровотечу, інфекцію або пошкодження кишечника, сечового міхура чи кровоносної судини. Також є ризики, пов’язані зі знеболюванням чи загальною анестезією.
2–5% жінок, які застосовують ЕКЗ, мають позаматкову вагітність. Це трапляється, коли запліднена яйцеклітина імплантується за межами матки, зазвичай у фаллопієвій трубі. В такому разі вагітність не може розвиватись нормально і потребує невідкладного втручання.
Ризик вроджених вад дитини пропорційно зростає з віком матері, незалежно від способу зачаття. Саме тому ЕКЗ не рекомендують жінкам старше 40 років. Подібні вікові обмеження часто стосуються і донорів сперми та яйцеклітин.
Ви можете відстежувати свій цикл разом із WomanLog. Завантажте WomanLog просто зараз:
